Франко Іван Коли ще звірі говорили

Видавництво: Київ, "Молодь", 1956р., 

Тип палітурки: тверда, формат: енциклопедичний, 160 стор.

Стан книги: Задовільний, не має переднього вільного форзацу, пару надривів сторінок, зустрічаються лисячі плями, див.фото https://drive.google.com/drive/folders/1k5R3zNtL0e_MM1p71NsmfcEe38rxY0s2?usp=sharing

Оці байки, що зібрані в цій книжечці, то старе народне добро. Багато такого ви почуєте в устах наших бабусь та дідів, а мало хто й подумає про те, що, оповідаючи ті байки, ми повторюємо тільки те, що перед тисячами літ повидумували мудрі люди в Вавилоні, в Єгипті, в Індії та в Греції. Тільки недавно вчені мужі, повіднаходивши стародавні книжки тих народів та порівнявши їх із нашими народніми байками та казками, дійшли до погляду, що те, чим нині так любуються наші діти, було колись випливом мудрости царів, звіздарів та патріярхів. Наша нинішня байка й казка, це та сама Попелюшка, що заклята живе в брудній одежі, в душній кухні, але направду вона царівна родом із високого, блискучого замку.

Бажаючи вибрати для наших дітей книжечку щонайкращих казок різних часів і народів, я зупинився поперед усього на тих, де оповідається про самих звірів. Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися й думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи, але не розбуркують молодої фантазії дивоглядними образами заклятих замків, царів, розбійників, драконів та демонів, не тривожать молодого чуття страшними, трагічними пригодами та незрозумілими для дітей відносинами полів? Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового й морального розвою якнайдовше вітали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно й симпатії не потребують ділитися. Відси вони винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовности і справедливости, а надто любов до природи й охоту — придивлятися близько її творам, прислухуватися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й просліджувати її великі загадки.

Для тих, хто хотів би знати, відки я брав свої казки, скажу, що відки брав то брав, але кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окруження наших дітей і нашого народу. Я старався віддати якомога найліпше тон і спосіб вислову найкращих казок, записаних із уст нашого народу, бажаючи й оці чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуся дітям у запічку. При тім я бажав подати матеріял свіжий, не переповідаючи те, що кожний у нас знає вже й без мене, і для того я обернувся до чужих збірок, західних і східних. Маючи на оці мету більше педагогічну, ніж чисто-наукову, я не вагався декуди відступати від оригіналів, уводити нові мотиви в старий засновок, бажаючи звернути думку моїх малих читачів та слухачів від казкових фікцій на дальший, ширший обрій життєвого змагання та наукового досліду.

Для цікавих, що хотіли би ближче познайомитися з оригіналами моїх казок, і може навіть із тою галуззю науки, що займається їх порівнянням та виясненням, подаю тут виказ тих книжок, відки я брав свої казки.

1. Осел і Лев

2. Старе добро забувається 

3. Лисичка і Журавель 

4. Лисичка і Рак 

5. Лис і Дрозд 

6. Заяць і Їжак 

7. Королик і Ведмідь 

8. Вовк війтом 

9. Заяць і Ведмідь 

10. Ворона і Гадюка 

11. Три міхи хитрощів 

12. Вовк, Лисиця й Осел

13. Лисичка-черничка 

14. Мурко і Бурко 

15. Лисичка-кума 

16. Війна між Псом і Котом

17. Фарбований Лис 

18. Ворони і Сови 

19. Як звірі правувалися з людьми 

20. Байка про байку 

Оці казки, з виємком 19-тої, друкувалися спершу в „Дзвінку“, а потім 1899 року вийшли окремою книжечкою, яка давно вже розійшлася. В оцьому новому виданню я не змінював тексту казок, хіба декуди підправив та вигладив мову й доробив казку „Як звірі правувалися з людьми“. Може ця казка своїм змістом і тоном вибігає поза круг розуміння малих дітей, але я певний, що для старшеньких, від 10 до 15 літ, вона буде не лише цікавою, але й пожиточною лектурою, даючи їм у казковій одежі не мало фактів із історії розвою та культури людей і природи.

Вкінці не можу промовчати того дивовижного факту, що оцю книжечку, чисто педагогічну, далеку від політики (хіба з виємком кількох рядків ув останній казці) подавали наші київські земляки до російської цензури, бажаючи передрукувати її також для російських українців.